Коли спрацьовує чинник недовіри
«Золота підкова» — таку назву свого часу отримав широко розрекламований житловий комплекс у Рівному. Люди, звісно, квапилися інвестувати кошти в сучасні квадратні метри: підкова, вірили, принесе їм щастя.
Не царська справа
Та не так сталося, як гадалося: підкова, хоч і «золота», ввела їх у борги, перетворивши життя на поневіряння інстанціями. Завдяки останньому «Діалогу з країною» люди дійшли вже й до Президента.
— Проблемний житловий комплекс завершуватиме новий забудовник, — каже заступник голови Рівненської облдержадміністрації Володимир Новак. — Принаймні, в нього вже готові всі дозвільні документи. Нині ж працюємо над тим, аби включити «Золоту підкову» до президентських програм доступного житла. Гадаю, завдяки бюджетному фінансуванню й уже вкладеним коштам майбутніх новоселів комплекс вдасться завершити, а підкова таки принесе людям приємні клопоти.
Добре, якби саме так і сталося. Та чи може і чи повинен Президент особисто опікуватися кожним проблемним комплексом у державі? Не царська то справа, як кажуть. Та поки люди не звернулися до нього, питання не вирішувалось. І, переконана, не лише на Рівненщині: ми ж бо всі бачимо чи не щоденні телевізійні репортажі про ошуканих інвесторів. Забудовники навчилися виписувати угоди з людьми так, що там, як мовиться, комар носа не підточить, а пересічні громадяни, які почасти й без того залазять у борги за квадратні метри, не мають за що винаймати особистих юристів. Проблема недобросовісних забудовників — «з бородою», і її розв’язання в руках державних мужів: їм під силу вдарити по руках спритних ділків так, щоб здирати останню свитину з людей тим перехотілося. Звісно ж, через відповідно виписане законодавство та, головне, його дієвість. Та й місцевій владі годилося б більш прискіпливо, з пересторогою ставитися до щедрих на обіцянки забудовників, попередньо перевіривши їхні досьє.
Люди відмовляються мати справу з незавершеним будівництвом. Фото з сайту ogo.ua
На державу сподівайся…
Сказати, що на Рівненщині будівельний штиль — означає покривити душею. Навпаки: сучасні житлові будинки, наче гриби після дощу, виростають, здається, на кожному вільному клаптику землі. Житло, особливо в Рівному, доволі дороге: у новобудовах воно коштує до 7 тисяч гривень за квадратний метр. Але кусюча ціна, виявляється, не заважає «стаханівським» темпам:
— Торік за темпами житлового будівництва Рівненщина з показником приросту майже в півтора раза вийшла в лідери серед регіонів України: в області введено в експлуатацію майже 240 тисяч квадратних метрів житла — це в обласному та в 12 районних центрах. Цього року житла буде введено не менше: будівельні фірми зводять нові об’єкти та пропонують у них квартири за пільговими державними програмами. Зокрема, в рамках соціальних ініціатив Президента діють три проекти, в яких люди можуть придбати власне житло за доступною ціною. Тим, хто готовий заплатити 70 відсотків його вартості, з Держбюджету компенсують іще третину. Також діє програма пільгового довготермінового кредитування молодих сімей. А ще краянам, які потребують поліпшення житлових умов, банки пропонують позики під 16 відсотків, 13 з яких компенсують бюджетним коштом. Та щоб усі ці соціальні проекти були доступні людям, вони неодмінно мають перебувати в автоматизованій базі черговиків на житло. Та люди чомусь неохоче звертаються в місцеві органи влади з копіями відповідних документів. А без паспортних даних людину неможливо внести до реєстру: саме недостатня активність жителів області сповільнює формування єдиної автоматизованої бази даних.
Неактивність, про яку каже Володимир Новак, насамперед від недовіри: наші люди, обпікшись на молоці, вже й на холодну воду дмухають.
Судіть самі: від початку дії програми доступного житла кредитами під 3 відсотки річних (нездійсненна мрія навіть для Європи!) на Рівненщині скористалося лише… 43 краяни, 19 із них — цього року. Люди кажуть: так, у цьогорічному бюджеті кошти на відшкодування ще 13 відсотків є, а чи будуть вони в наступні роки? Та й банк, позичаючи гроші, чітко каже: якщо держава не поверне 13 відсотків, заплатите ви. Тож люди йдуть на первинний ринок житла лише тоді, коли мають 100 відсотків гарантії власної платоспроможності. Адже всі пам’ятають, як кілька років тому держава залишила молоді сім’ї сам на сам із такими проблемами, припинивши відшкодування кредитних відсотків через фонд сприяння молодіжному житловому будівництву. Уряд Азарова ту ситуацію, що дісталася йому в спадок, вирівняв. Але ж людська психологія не змінюється так швидко, як українські уряди. Тому доведеться ще добряче попрацювати на відновлення втраченої довіри. Схибивши хоч раз, її можна й не повернути.
Питання національної безпеки
Первинний ринок житла — це лише крапля в морі в загальному масиві житлових проблем. Що таке навіть 11 нових багатоповерхівок для Рівненщини, яка, здавши їх в експлуатацію, вийшла в лідери за темпами приросту житлового будівництва?! Що вже казати про тих, кому пальма першості не дісталася…
— Нині кількість житлового фонду, яка потребує капітального ремонту, досягала критичної межі — 60 відсотків, — стверджує міський голова Рівного Володимир Хомко. — Є будинки, де десятиліттями не проводили таких ремонтів: не утеплювали фасадів, дахів, не міняли вікон, дверей, мереж. Вартість капремонту такого житла перевищуватиме будівництво нового. Уже не кажу про аварійні будинки. Це проблема не лише рівненська. На щастя, нас минають катастрофи. Ви бачите, що відбувається в інших областях, де житлові будинки в прямому значенні слова тріщать по швах. А в місцевих бюджетах немає коштів на такі масштабні ремонти. Малоповерхова комерційна забудова, яку ми теж практикували в місті, не розв’язує проблеми, адже для більшість городян це недоступна розкіш. До того ж, усі наші новобудови стоять на старих мережах: скільки вони витримають? Тому, якщо вже дивитися в корінь, потрібна цільова державна програма розв’язання житлової проблеми, яка, не приховую, набирає розмаху питання національної безпеки.
— Тема, зрештою, не нова, — на правах експерта долучається до розмови генеральний директор однієї з найдосвідченіших будівельних організацій Рівного ПАТ «Рівнебуд» Олександр Люльчик. — Свого часу в Рівному ми зводили мікрорайони Північний, Ювілейний. Тоді здавалося, що це було далеко за межами міста, а тепер молодь про це навіть не здогадується. Ось так треба діяти й нині, надавши людям, які проживають у старому зношеному житловому фонді в центрі міста, повноцінне житло в містах-супутниках, в екологічно чистій зоні. Так, для цього потрібен дієвий закон про переселення людей з аварійних та з будинків, що потребують капітального ремонту з відповідними гарантіями держави. Так у центрах українських міст з’явиться приваблива сучасна забудова, а люди не житимуть у постійному страху перед власними помешканнями.
Міста-супутники, звісно, виростуть на нових сучасних мережах з автономними, найоптимальнішими в кожній ситуації носіями тепла (скажімо, для Рівненщини, що є єдиною в Європі територією між двома атомними станціями, це цілком може бути електричне опалення плюс частково сонячні батареї). Якщо поширити проект на всю державу, отримаємо мільйони робочих місць та розвиток суміжних галузей на внутрішніх регіональних ринках. Адже кожна область прагнутиме використати місцеву робочу силу, будівельні матеріали. Переконаний: інфляцію такий крок не спровокує, бо це гроші, які працюватимуть у замкненому режимі й повертатимуться державі у вигляді податків. Назовні вийде лише заробітна плата, що становить близько 20 відсотків у загальних видатках.
Послухавши експерта, подумала: лише в рівненському мікрорайоні Тиннівський сьогодні близько 70 гектарів землі, тут можна звести до 4 тисяч квартир, які вмістять до 20 відсотків жителів міста. Ось вам і повне розв’язання проблеми аварійного житла. А далі можна братися й за те, що потребує капремонту.
Зважуйтеся на кардинальні кроки, урядовці!
КОМЕНТАР
Анатолій ЖОВНЕР, заступник директора Рівненського регіонального управління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву:
— На програми доступного житла держава нині виділила стільки асигнувань, що ми мали б оформляти щонайменше по три кредитних угоди на тиждень. Але не все так просто, як здається. По-перше, люди навідріз відмовляються мати справу з незавершеним будівництвом, тут справді спрацьовує чинник недовіри. По-друге, наприкінці минулого року банки взагалі не видавали кредитів, мотивуючи тим, що не мають грошей. А цього — видають їх виключно на об’єкти завершеного будівництва, тоді як таких в області небагато. Забудовники ж бо хочуть за допомогою держави «дотягнути» довгобуди або ж виставляють на програми доступного житла вже завершені хороми по 80 квадратів. А це, зрозуміло, непідйомні суми для людей, навіть за програмою 70 на 30, яка, до речі, не має обмежень за віком.
І ще один істотний момент. Держава відшкодовує 30 відсотків вартості житла з розрахунку 4920 гривень за квадратний метр, тоді як, скажімо, в Рівному цей метр коштує від 5800 до 6250 гривень. Ось і виходить, що реально програма працює за пропорцією 80 на 20.
ДОСВІД СУСІДІВ
А в Білорусі виростають агромістечка
Михайло ЮХИМУК, перший заступник голови Брестського облвиконкому:
— Лише у Брестській області за останніх 5 років створено 200 сучасних агромістечок, усі їх газифіковано. У кожному є сучасне житло для спеціалістів, так звані президентські будиночки, зведені за спеціальною програмою: агрогосподарства отримали на це від держави безвідсоткові кредитні ресурси. Адже саме підтримка агропромислового комплексу була в Білорусі державним пріоритетом, тому житлове питання вирішували в комплексі з іншими, як-от забезпечення пристойною роботою і відповідними заробітками. Тож такою державною підтримкою не скористався хіба що ледачий.
