Купальське свято забороняли, але його вірування і легенди живуть у душі народу
Валентина БОРИСЕНКО, доктор історичних наук, для «Урядового кур’єра»
Це свято відоме в народі під різними локальними назвами: Купала, Купайла, Іванів день тощо. З ІV ст. н. е. Купала з’єдналося з днем народження Іоанна Хрестителя Предтечі і святкувалося 7 липня за новим стилем. Це одне з найбільших літніх свят у багатьох європейських народів. Його із запалюванням вогнища та стрибанням через нього святкували італійці, австрійці, французи, іспанці та інші народи Центральної і Південної Європи.
Згадки про Купала дійшли до нас із літописних джерел ХІІІ ст. Перший докладний опис його подає Густинський літопис ХVІІ ст., з якого постає перед нами давнє язичницьке свято. Цю його основну сутність ніколи не визнавала християнська релігія і завжди вела боротьбу за викорінення з народних звичаїв купальської обрядовості. Та зникла вона з побуту не протягом тисячолітньої християнської культури, а під впливом войовничого атеїзму ХХ ст., бо ще в першій половині минулого століття дівчата в Україні плели купальські вінки, пускали їх на воду, співали обрядових пісень та ворожили про своє майбутнє. Сучасні театралізовані дійства на Купала — вже зовсім інший жанр, це спроби відродити обряд в інсценізованому вигляді. В окремих областях художні колективи досить успішно відтворюють купальське свято.
Іванового дня обрядів — як у пригодницькому фільмі. Фото Наталії ЗВОРИГІНОЇ
Нечиста сила особливо лютує в цю ніч
Купала було відоме в більшості регіонів нашої країни. Дещо стерте у своїх формах у Карпатському регіоні, зате багате локальними відмінами у поліській, подільській та центральній етнографічних зонах України. Спільні риси мали основні елементи й атрибути свята: плетення купальських вінків і пускання їх на воду, скакання закоханих пар через вогонь, прикрашання купальського деревця, водіння таночків та співання обрядових пісень, приготування обрядових страв.
З назбираних до схід сонця домашніх і польових квітів дівчата плели віночки, які одягали на голову. Окрім того, ще виплітали вінки для прикрашання купальського деревця. У вінок до чебрецю, любистку, чорнобривців, сокирок, волошок вплітали непомітно стебельце кропиви та полину, що захищало дівчат від нечистої сили і відьом, які особливо лютували в купальську ніч.
До віночків вплітали також дозріваючі вишні. На Звенигородщині, Поділлі маленькі віночки з самих вишень чіпляли на купайлицю-дерево. Тут також в складчину варили вареники з вишнями, якими пригощалися біля купальської верби. Ритуальною купальською стравою на Поліссі був горох, який використовується у багатьох календарних та сімейних обрядах.
З порід дерев для Купала брали найчастіше вербу, подекуди вишню, на північному Поліссі — сосну, на південно-східному — березу, на Полтавщині — чорноклен. Назви обрядового деревця також були різні: верба, купало, купайлиця, марена, а подекуди так, як і весільне деревце — гільце, вільце (Полісся, південь України). В окремих районах Чернігівщини, Сумщини, Полтавщини дівчата, окрім деревця, робили ще й солом’яне (інколи глиняне) опудало, що звалося Купало і яке спалювали або топили після святкування.
Замість шуляка молодицю облюбував півень. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ
Ставили деревце на вигоні, на березі річки чи ставка, на горбі, на полянці, на кутку, подекуди за селом у полі, часом під лісом. За пізнішою традицією — на кутку в дворі у котроїсь із дівчат. Місце під деревцем також устеляли пахучим васильком, барвінком та іншими квітами. У купальському святі провідною є жіноча і дівоча функція, як і у веснянках, що пов’язано з магічними якостями жіночого начала.
На Київщині для маленьких дівчаток матері ставили купайлиці на подвір’ї чи в саду і навчали їх водити таночки та співати купальських пісень.
Увечері біля заквітчаного деревця сідали навколо дівчата і співали :
Ой на Івана Купайла Там ластівочка купалася, На бережечку сушилася. Дівка Марійка журилася, Що ще й рушничків не напряла, А вже й Миколу сподобала…
Домінуючим мотивом купальських пісень є кохання, надії на щасливе одруження. Та серед них є чимало гумористичних, жартівливих.
Ой на Івана на Купайла Вийшла та Галя гарно вбрана. А летів шуляк через вулицю, Злапав Галюню за спідницю. За нею Ваня: — гай, гай, гай, Віддай Галюню, віддай, віддай…
Зло спалює вогонь
У народі вірять, що вранці, коли купається сонце, викупавшись одночасно з ним у річці, можна позбутися всіх хвороб. Обов’язковим елементом свята є стрибання через вогонь, що символізує очищення від усього злого. У давнину для розпалювання багаття хлопці добували живий вогонь тертям гілки об гілку. Через вогнище, яке розкладали на галявинах, пагорбах, перестрибували дівчата і хлопці. Існувало чимало повір’їв, пов’язаних зі звичаєм. Обсмалення одягу вважалося недоброю ознакою для майбутнього подружнього життя. Якщо дівчина й хлопець, стрибаючи разом, не розняли над вогнем своїх рук, то це віщувало їм щасливе одруження.
Наспівавшись і настрибавшись біля купайлиці, хлопці й дівчата обламували деревце. Гілочки з нього несли на огірки, щоб добре родили, а стовбур топили.
Віночки з купальського деревця дівчата знімали і пускали на воду із запаленими свічками та ворожили на них. Якщо віночок відпливав у той бік, де живе милий, це була ознака до весілля. Коли стояв довго на місці і крутився, то парубок дівці тільки голову крутить, а сватати не буде. Ще гірше, як вінок тонув, тоді всі розбіга?лися.
На Полтавщині зняті з голови вінки дівчата закидали на дах хати (як і весільне деревце). В інших районах віночки зберігали за образами, а потім використовували при різних недугах, додаючи до трав.
На Купала особливо активізуються злі духи, відьми, щоб шкодити молодій силі, красі, коханню, худобі, урожаю. Вони оточували молодь біля купальського дерева. Злого духа можна було побачити крізь колесо від воза, на якому сім років возили паску святити. Існувало чимало вірувань, пов’язаних із захисною магією проти зла. На Слобожанщині вірили, що йдучи з Купала, не можна оглядатися, бо наздожене відьма. А як узяти з купальського попелища трохи попелу і зав’язати у вузлик та принести його, не оглядаючись, додому, то другого дня відьма неодмінно прийде його попросити, щоб не втратити свою силу. Оберегом від відьми служило також перевесло з чебрецю, полину, м’яти, яким підперізувалися дівчата, йдучи на свято.
Ще досить цікавий елемент захисту від відьом побутував на Житомирщині. Там молодиці брали дві свічки. Одну весільну, яку приносила світилка від молодого, а другу — стрітенську, освячену. На Купала клали ці свічки на ворота, а в стовпи, на яких навішені ворота, забивали залізні зуби від борони. Вважалося, що відьма нізащо не ступить на це подвір’я. Тут бачимо надійним оберегом свічку як символ вогню і залізо, що є одним із давніх оберегів у багатьох народів світу.
Папороть цвіте одну мить
Досить поширеним в Україні було вірування, що в купальську ніч цвіте папороть. І хто зуміє зірвати вогнисту квітку — все на світі знатиме, стане багатим і щасливим, розумітиме мову птахів і звірів. Але вона цвіте одну мить, і злі духи охороняють її, тому це майже нікому не дається. Є чимало варіантів легенд і переказів, пов’язаних із пошуками цвіту папороті на Купала.
На Поліссі на свято збирали рано росу і вважали її дуже помічною від усіх хвороб. Зберігали росу в горщику під піччю. Закликали з нею дощ під час засухи.
Купальська обрядовість, яка припадає на пік розквіту природи, багата віруваннями, легендами, піснями. В давнину люди вірили, що відзначення свята на честь Сонця дасть їм силу, здоров’я, добробут та родинне щастя. Повіримо і ми, щоб були всі люди щасливі й заможні.
