ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" грудня 2014 р. Справа № 920/1106/14
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Камишева Л.М.
при секретарі Пляс Л.Ф.
за участю представників:
позивача - Качанова Є.О., довіреність бн від 01 грудня 2014 року,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3691 С1-6) на рішення господарського суду Сумської області від 13 жовтня 2014 року у справі № 920/1106/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гуров і К", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - комерційного підприємства "Логіка", м. Суми
про стягнення 130089,49 грн.
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням господарського суду Сумської області від 13 жовтня 2014 року по справі №920/1106/14 (суддя Рунова В.В.) позов задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - комерційного підприємства "Логіка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гуров і К" заборгованість за договором №06/09-12 від 06 вересня 2012 року у розмірі 130089,49 грн., в тому числі: 105040,00 грн. основного боргу, 10865,10 грн. пені, 12501,89 грн. інфляційних збитків, 1682,50 грн. трьох відсотків річних; а також витрати по сплаті судового збору у даній справі у сумі 2613,53 грн. та витрати пов'язані з прибуттям у судові засідання представника позивача у сумі 587,22 грн.
Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення господарського суду Сумської області від 13 жовтня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що в матеріалах справи відсутні специфікації, підписані уповноваженими представниками відповідача, та скріплені печатками, як того вимагають умови договору № 06/09-12 від 06 вересня 2012 року, укладеного між позивачем та відповідачем. Тобто, договірного узгодження ціни, замовленої у позивача продукції, не відбулось. А тому, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, що є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.
01 грудня 2014 року на адресу Харківського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Сумської області від 13 жовтня 2014 року по справі № 920/1106/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення (вх. 11408).
В своїх запереченнях позивач посилається на те, що доводи апеляційної скарги є надуманими відповідачем та не відповідають дійсним обставинам справи. Так, зокрема, на кожну партію товару відповідач направляв позивачу оформлені належним чином конкретні замовлення, які були відповідними додатками до Договору, та проходили відповідні погодження на підприємстві відповідача, а також затверджувались його керівництвом перед направленням позивачу. Оригінал-макети та технічні умови підписувались відповідачем та завірялись печаткою на кожну партію продукції, а тому його посилання на не затвердження асортименту поліграфічної продукції та технічні завдання для її виготовлення у вигляді Специфікацій, що на думку відповідача, є підставою вважати Договір неукладеним, є необгрунтованими.
Розгляд справи відкладався.
У призначене судове засідання 16 грудня 2014 року представник відповідача повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи (т.2 а.с. 53). Про поважність причин неявки суд не повідомив.
На підставі вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності належно повідомленого відповідача.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
У червні 2014 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гуров і К" звернувся до місцевого господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - комерційного підприємства "Логіка" суми боргу, з урахуванням збільшених позовних вимог, у розмірі 130 089,49 грн., у зв'язку із порушенням останнім умов договору №06/09-12 від 06 вересня 2012 року.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного договору між сторонами не оплатив в повному обсязі вартість товару та послуг, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем (з урахуванням збільшеного розміру пені, 3% річних та інфляційних) в сумі 130 089,49 грн.
Застосовуючи до спірних правовідносин приписи статей 526, 549, 610, 611, 612, 625,629 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Колегія суддів з даним висновком суду першої інстанції погоджується, зважаючи на таке.
Як убачається із матеріалів справи, 06 вересня 2012 року між позивачем (Виконавець) та відповідачем (Замовник) був укладений договір № 06/09-12, відповідно до умов якого, Виконавець зобов'язався виготовити поліграфічну продукцію та виконати поліграфічні роботи, а Замовник зобов'язався оплатити продукцію та роботи у повному обсязі (т. 1 а.с.16-19).
Зобов'язанням, відповідно до пунктів 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить стаття 526 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Пунктом 1.2 Договору визначено, що асортимент поліграфічної продукції, її кількість та вид погоджується сторонами у відповідних заявках на друк і затверджених оригінал - макетах.
В пункті 1.3 Договору зазначено, що Замовник надає власні оригінал - макети продукції, що виготовляється.
Робота може виконуватися із матеріалів виконавця. Замовник затверджує оригінали - макети і технічні умови (п.п.1.4, п.2.1 Договору).
Відповідно до п.2.2 Договору, підставою для початку робіт виконавцем по даному договору є: надання по акту приймання - передачі в електронному вигляді оригінал - макетів необхідних для виконання поліграфічних робіт; затвердження асортименту продукції і технічних завдань для її виготовлення у вигляді підписаних і завірених печаткою відповідних специфікацій (додатків).
Згідно п.3.1 Договору вартість робіт по договору визначається у відповідних специфікаціях (відповідному додатку), який є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п.5.1 Договору приймання - передача готової продукції здійснюється шляхом передачі виконавцем замовнику на складі виконавця або іншим способом погодженим сторонами.
Остаточний розрахунок здійснюється замовником у повному обсязі на підставі видаткових накладних по факту отримання готової поліграфічної продукції, але не пізніше 14 календарних днів з моменту передачі продукції виконавцем (п. 3.2 Договору).
Аналізуючи умови Договору та документи, які знаходяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 95-159), місцевий господарський суд правомірно встановив, що поліграфічна продукція Товариством з обмеженою відповідальністю "Гуров і К" виготовлялась лише після того, як від Замовника було отримано відповідне замовлення та власний оригінал - макет, погоджений підписом та скріплений печаткою, що підтверджується тривалим виготовленням продукції виключно до оригінал - макетів та замовлень Виконавця.
З вересня 2012 року по березень 2014 року погодження сторонами асортименту та виду поліграфічної продукції здійснювалось шляхом направлення Замовником Виконавцю замовлень та оригінал - макетів засвідчених у встановленому порядку, після чого позивач приступав до виготовлення затвердженої продукції.
Відповідно до Договору та виходячи з видаткових накладних, рахунків на оплату та довіреностей представника відповідача на отримання матеріальних цінностей, позивач належним чином та в повному обсязі виконує свої зобов'язання, здійснює виготовлення та вчасну передачу поліграфічної продукції згідно із Заявками Замовника.
Претензії відповідача до позивача щодо неналежного асортименту, макетів, вигляду виготовленої продукції в матеріалах справи відсутні.
Ціни на продукцію між сторонами погоджені, про що свідчать копії електронного листа відповідача та підписи представника відповідача на видаткових накладних про отримання товару за зазначеними в них цінами (т. 1 а.с.13, 42, 45, 48, 51, 94, т. 2 а.с.60).
Проте, відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконав, порушив строки оплати, що призвело до виникнення заборгованості, яка складала 105 040,00 грн.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказами, за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Позивач, в якості доказів заборгованості відповідача на суму 105 040,00 грн. надав видаткові накладні.
Так, видаткова накладна № 54 від 31 січня 2014 року свідчить про надання послуг позивачем на суму у розмірі 23 100,00 грн. Відповідач сплатив вказані грошові кошти частково, а саме: 04 березня 2014 року у сумі 6 120,00 грн. Тобто несплаченою за вказаною накладною залишається сума у розмірі 16 980,00 грн. (т. 2 а.с.60).
Видаткові накладні: № 85 від 07 лютого 2014 року на суму 22 400,00 грн., № 100 від 12 лютого 2014 року на суму 25 340,00, №114 від 20 лютого 2014 року на суму 26 600,00 грн. не сплачені в повному обсязі (т. 2 а.с.64, 68,72).
Дві останні видаткові накладні: № 138 від 26 лютого 2014 року на суму 4 200,00 грн. та № 163 від 12 березня 2014 року на суму 9 520,00 грн. також не оплачені відповідачем (т. 2 а.с. 76, 80).
Відповідач, в свою чергу, доводи позивача не спростував, доказів оплати за надану поліграфічну продукцію не надав.
Крім того, посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що правовідносини, які склались між сторонами та стали предметом спору не базуються на договорі № 06/09-12 від 06 серпня 2012 року, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як убачається із вищезазначених видаткових накладних, в кожній з них міститься посилання на спірний Договір.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано, у відповідності до матеріалів справи та чинного законодавства правильно зроблено висновок про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 105 040,00 грн.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
В силу статей 611 Цивільного кодексу України та 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п.6.4 договору № 06/09-12 від 06 вересня 2012 року у випадку прострочення Замовником оплати за даним договором, Виконавець вправі стягнути з нього пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поліграфічної продукції, вказаної у видатковій накладній, за кожний день прострочення.
У зв'язку із порушенням відповідачем умов Договору, місцевим господарським судом обґрунтовано стягнуто на користь позивача пеню в сумі 10 865,10 грн.
Перевіривши розрахунок пені, зроблений позивачем та, який не спростований відповідачем, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», колегія суддів дійшла висновку, що такий розрахунок відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства.
Крім того, відповідачу нараховані позивачем 3% річних та інфляційні втрати за неналежне та несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сумі 1 682,50 грн. та 12 501,89 грн. відповідно.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зі змісту статті 625 Цивільного кодексу України випливає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року та приписи статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань", колегія суддів дійшла висновку, що розрахунок зроблений позивачем відповідає умовам договору, вимогам чинного законодавства, а тому суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов законного та обґрунтованого висновку.
У відповідності до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються а судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як роз'яснив Пленум Вищого Господарського суду України в Постанові № 7 від 21 лютого 2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» до інших витрат у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України відносяться, зокрема, витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.
В пункті 6.5 вищенаведеної Постанови зазначено, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.
Місцевий господарський суд, задовольняючи вимоги позивача щодо стягнення витрат пов'язаних з прибуттям у судові засідання його представника, дійшов обґрунтованого висновку, оскільки такі судові витрати документально підтверджені.
Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - комерційного підприємства "Логіка" не спростовують висновків Господарського суду Сумської області, викладених у рішенні від 13 жовтня 2014 року у цій справі.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Сумської області від 13 жовтня 2014 року у справі № 920/1106/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.
Повна постанова складена 17.12.2014р.
Головуючий суддя Пелипенко Н.М.
Суддя Івакіна В.О.
Суддя Камишева Л.М.
